Поради від психолога як підготуватися до НМТ

                                              Переглянути 

 

Сімейний мікроклімат або хто в домі головний

                                              Переглянути  

 

Шість правил розумного користувача Інтернету:

1.    Я буду поводитись в Інтернеті чемно і не ображати інших.

2.     Я буду залишати негарні веб-сайти.

3.  Я буду зберігати свій пароль в таємниці.

4.    Я буду розповідати своїм батькам про проблеми й користуватися їхньою підтримкою.

5.     Я буду шукати цікаві веб-сайти й ділитися посиланнями зі своїми друзями.

6.   Я знаю, що можна бути легко обманутим і не буду повідомляти реальні імена, адреси й номери телефонів.

 

 

Щасливе дитинство: міф чи реальність?

Дивно, але часто ми, дорослі, уникаємо відповідальності і розуміння психічного стану дітей, прикриваючись міфом про щасливе дитинство. Що за цим міфом?  Щастя дитинства в тому, що малюки відгороджені від турбот, від неприємних сторін життя; в тому, що діти оптимісти; в тому, що їх люблять батьки, і т.д.  Той факт, що ми так звикли до цього міфу і не помічаємо несправедливості більшості аргументів, показує, що він просто зручний і допомагає нам позбавитися від необхідності глибше розібратися в переживаннях дитини, в її прикрощах і турботах. Адже якщо дитинство прекрасне, чи варто в ньому викопувати якісь проблеми. 

          Міф благополуччя дітей, просто шкідливий, як будь-яка неправда.  Ніколи в житті людина не проливає стільки сліз, як в дитинстві, і вони не менш характерні для життя дітей, ніж широка посмішка або сміх. Діти інтенсивно переживають всю гаму людських емоцій. Зрозуміти своїх дітей можна, ставлячись об’єктивно і з повагою  до їх переживань.

Дуже важливим для успішності дорослого життя стає той чуттєвий досвід, який дитина отримує в сім’ї.  Для душевного стану дітей надзвичайно важливо, чи відчувають вони в родині, що їх люблять, значимі вони для батьків чи ні, як вони самі ставляться до батьків. 

          Осмислення себе в сім’ї усвідомлюється дитиною хоча і не повністю, але воно визначає її реакції на те, що відбувається і, більш того, є фундаментом для існуючих і майбутніх відносин з людьми. Це своєрідні сценарії, на основі яких дитина передбачає, як оточуючі відносяться до неї, інтерпретує, що відчувають інші люди по відношенню до неї. Такі сценарії дуже стабільні, часто людина використовує їх протягом всього життя.            Дорослі люди, здається, маючи все – і повагу на роботі, і люблячого чоловіка, дітей, – часто бурчать: Ніхто мене не любить! Нікому я не потрібен! Все це не тільки реакція на те, що відбувається навколо, а й відголоски дитячих установок на життя.

На основі свого життєвого досвіду і його узагальнення  дитина може прийти до різних внутрішніх позицій. Вони в загальній формі відображають, як дитина сприймає відношення батьків до себе і як вона сама ставиться до себе. 

       Можна виділити принаймні чотири узагальнені установки дітей по відношенню до батьків і до себе:

• Я потрібний, я любимий і я люблю вас теж.

• Я потрібний і любимий, а ви існуєте заради мене.

• Я нелюбимий, але я від щирого серця бажаю наблизитися до вас.

• Я не потрібний і не любимий. Залиште мене в спокої.

Я потрібний, я любимий і я люблю вас теж. 

Така установка зазвичай властива дітям з високою самооцінкою і довірою до навколишнього світу. Для сімей, в яких формується ця установка, як правило, характерні такі особливості:

• загальний позитивний емоційний фон взаємодії;

• визнання своєрідності особистості дитини, її права на вибір;

• визнаючи  права  дитини,  батьки  не  забувають  і  про  свої  бажання, 

прагнуть реалізовувати свої плани.

          У такій родині дитина поступово відкриває для себе життєві істини, що сприяють повноцінному розвитку її особистості.  Рано сформовані  такі установки залишаються з людиною протягом усього її життя. У дорослому житті вони можуть з безсвідомої сфери перейти в свідому, допомагаючи вибудовувати відносини з людьми, вирішувати конфлікти. Діти з такою позицією мають сміливість пробувати, ризикувати, схильні цілеспрямовано вчитися. Опорні точки, отримані в дитинстві, орієнтують їх  в морі складних  людських взаємин.

 

         Я потрібний і любимий, а ви існуєте заради мене.

Така установка може виникнути в родині, в якій всі справи і турботи зосереджені навколо дитини – «маленького ідола». У такої дитини розвинене почуття безпеки, висока самооцінка, проте її поведінка вже в дошкільному віці виходить за рамки соціально прийнятої: дитина  не зважає на оточуючих, діє всупереч їх бажанням і вимогам.

Часто батьки бачать в цьому невихованість дитини і починають пояснювати, чому так не можна поводитися. Однак, це майже ніколи не дає бажаного результату. Дитина не бачить і не відчуває, що існують інтереси інших людей, які хоч і не збігаються з її власними, але не менш цінні.

Виникнувши один раз, позиція «я – все, ви – ніщо» вкорінюється, і батькам не так легко її змінити. Часто батьки поступаються істеричним вимогам дитини заради спокою в сім’ї, але корекція подібної позиції дитини необхідна і коригувати потрібно спотворене розуміння інших людей, як менш цінних. Для батьків дуже важливо вчасно усвідомити і виправити цю ситуацію, бо подібні проблеми можуть вплинути на весь життєвий шлях людини і привести до трагічного становища  самотнього і озлобленого «вовка».

            Я нелюбимий, але я від щирого серця бажаю наблизитися до вас.

Така позиція часто зустрічається серед «проблемних» дітей. Майже кожна нещаслива дитина відчуває, що батьки її недостатньо люблять.

Сім’ї, в яких дитина може відчувати свою «нелюбимість», дуже різноманітні.

В одних – дітям приділяється багато уваги, в інших – вони явно педагогічно занедбані.

         Однією з обставин, яка може призвести до такої «недолюбленості», є відсутність дитини в життєвих планах батьків. Якщо дитина з’являється на світ «випадково», не заплановано, це вже впливає на ставлення матері до малюка. Дитина, яка народилася, як би перекреслює її плани на «вільне життя», і часто, не усвідомлюючи, мама сприймає дитину як перешкоду. Негативні емоційні переживання по відношенню до дитини проявляються в різних формах: авторитарності, надмірній вимогливості або надмірній близькості з дитиною з метою її контролю. Або це може бути відторгнення дитини, відгородження від неї.

          Іншою обставиною, яка може призвести до «недолюбленості», може стати невдоволення дитиною такою, якою вона є. Часто батьки, мріючи про дитину, бачать певний її образ. Чи варто говорити, що реальний малюк відрізняється від придуманого. І вельми згубні бувають наслідки, коли батьки направляють свою активність на викорінення того, що не можна    знищити (повільний флегматик, або навпаки непосидющий холерик). 

          Почуття «непотрібності», «нелюба» може виникнути у дитини і в разі вимушеної розлуки з батьками. Зазвичай діти двояко інтерпретують  вимушену розлуку (потрапляючи в інтернат чи лікарню). Деякі з них схильні до самозвинувачень, до формування комплексу провини, звинувачують себе, свою погану поведінку, неслухняність. Інші вішають ярлик «поганої сім’ї» на сім’ю, батьків, дорослих взагалі. Такі діти часто ведуть себе з батьками агресивно, зневажливо. Здається, що вони спеціально дратують старших за принципом: «Ви зі мною так, і я з вами так». Обидві позиції – звинувачення себе і звинувачення сім’ї – не сприяють швидкому і успішному пристосуванню дитини до нової ситуації і збереження емоційних зв’язків з батьками.

             Нестача уваги, любові, турботи сприймається дітьми також гостро, як і розлука з сім’єю. Існують певні ознаки в поведінці дитини, які вказують на те, що вона відчуває себе недостатньо значущою і  любимою в сім’ї. Однією з ознак, яка  найбільш часто зустрічається, є вимога  постійної уваги. Така вимога може проявлятися в кожному конкретному випадку по-різному. Одні діти безперервно скиглять, інші настирливо пристають з розмовами, намагаються розсмішити або смикають за рукав, треті своєю поведінкою привертають увагу – висять на дереві, ставлять на голову кришталеву вазу і ходять з нею і т.д. Якщо на цьому етапі батьки включаються в війну і вирішують «вибити» подібні дурниці з голови дитини, то програвши в силовій боротьбі, дитина стає месником. Її позиція така: «Я поганий, але ви теж погані. Всі ведуть себе так, щоб заподіяти іншому біль».

Така внутрішня позиція в подальшому може призвести до невиправданих, негуманних актів соціальної поведінки.  

Я не потрібний і не любимий. Залиште мене в спокої.

Коли дитина «мстить» батькам, це говорить про те, що батьки є значущими для дитини людьми. Вона в глибині душі сподівається, що вони почують її, почнуть любити і піклуватися. Дитяча «помста» – це крик про допомогу, звернений до батьків, а повна байдужість, відгородження від них говорять про велику відстань між батьками і дитиною.

          Втрачаючи почуття власної значущості, дитина прагне відгородитися від усього – від людей, від нових занять ... Діти не намагаються зробити що-небудь, що може викликати схвалення. Навпаки, всією своєю поведінкою вони кажуть: «Дайте мені спокій». Дитина демонструє свою незграбність, погані звички – все заради того, щоб відвернути дорослого від себе. Така дитина очікує від дорослого покарань, повчань, приниження ... ЇЇ минулий досвід спонукає швидше і назавжди позбутися уваги дорослого.

Пильно вдивляючись в дітей, завжди можна розпізнати їх внутрішні позиції. 

Критеріями розвитку бажаної позиції є:

• переживання задоволення від спілкування з близькими людьми; 

• відчуття автономності при спілкуванні з батьками;

• впевненість в своїх силах, самодостатність;

• вміння бачити свої недоліки і здатність попросити  про допомогу;

• здатність розділити помилку, поганий вчинок і свою особистість.

         Що ж робити батькам, які помітили прояв небажаних позицій у своїй дитині? Відповідь у словах древніх – «Почни з себе!». Ви пильно вдивлялися в поведінку своєї дитини і помітили установки, позиції, що турбують вас. А тепер не менш пильно придивіться до своєї поведінки, до своїх базових установок. Спробуйте визначити ті, які потрібно і можна поміняти. Це не простий шлях, але саме він і веде до бажаної мети. Успіхів вам!

 

Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей

 

       Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями.

      Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами

 

Потурбуємось про тіло:

• намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини; 

• побільше сну, відпочинку, позитивних вражень; 

• організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри; 

• харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);

 • дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс); 

• не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку; 

• не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги; 

• теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

Потурбуємось про емоційну стабільність:

• не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;

• не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;

• створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);

• подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;

• читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;

• якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці; 

• якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);

• дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;

• дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);

• поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;

• зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

 

Подбаємо про осмислення подій:

• Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.

• Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.

• У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди

• Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.

• Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

Особлива важливість гри:

• зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «Майдан», «беркут» і «майданівців», військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;

• вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;

• заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);

• велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу

 

ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психолога

 

До уваги дорослих!!

Як порозумітися з тривожними дітьми

1. Уникайте змагань і будь-яких видів робот, що вимагають швидкість.
2. Не порівнюйте дитину з оточуючими.
3.Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.
4.Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.
5. Частіше звертайтеся до дитини на ім’я.
6.Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині.
7. Не застосовуйте до дитини завищених вимог.
8. Будьте послідовні у вихованні дитини.
9.Намагайтеся робити дитині якомога менше зауважень.
10. Використовуйте покарання лише у рідкісних випадках.
11. Не принижуйте дитину, караючи її.

 

 

Ваша дитина стала заїкатися?

Поради батькам:
• Важливо створити спокійну атмосферу в домі, інакше усі корекційні впливи підуть нанівець.
• Дотримуйтеся режиму дня, він допомагає зменшити тривогу у дитини.
• Звикайте говорити з дитиною неквапливо, неголосним, спокійним голосом.
• Уникайте підвищених тонів, тим більше - вибухових інтонацій, різких жестів.
• Коли дитина вам щось розповідає -  не підганяйте її і не перебивайте.
• Частіше проявляйте ласку, підтримуйте дитину тактильним контактом.
• Менше критикуйте, частіше хваліть - навіть за найменші успіхи.
• Дуже важливі заняття музикою і співом - вони сприяють розвитку правильного мовного дихання, почуття темпу і ритму. Особливо лікувальний ефект у музики Моцарта.

 

 

Як порозумітися з гіперактивними дітьми

1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.
2. Зменшити робоче навантаження дитини.
3. Ділити роботу на більш короткі, але більш часті періоди. Використовувати фізкультхвилинки .
4. Бути драматичним, експресивним педагогом.
5. Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху .
6.Посадити дитину під час занять поруч з дорослим.
7. Використовувати тактильний контакт (дотики, обійми).
8. Домовлятися з дитиною про ті чи інші дії заздалегідь.
9. Давати короткі, чіткі і конкретні інструкції.
10.Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.
11. Заохочувати дитину відразу, не відкладаючи на майбутнє.
12.Надавати дитині можливість вибору.
13.Залишатися спокійним. Немає холоднокровності - немає переваги!

 

 

 Як порозумітися з агресивними дітьми

1. Бути уважним до потреб дитини.
2. Демонструвати модель неагресивного поведінки.
3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.
4. Покарання не повинні принижувати дитину.
5. Вчити прийнятним способам вираження гніву.
6. Давати дитині можливість проявляти гнів безпосередньо після стресової події.
7.Вчити визначати власний емоційний стан і стан оточуючих людей.
8. Розвивати здатність до співчуття.
9. Розширювати поведінковий репертуар дитини.
10.Відпрацьовувати конструктивні навички реагування в конфліктних ситуаціях.
11. Вчити брати відповідальність на себе.

Однак всі перераховані способи і прийоми не приведуть до позитивних змін, якщо матимуть разовий характер. Непослідовність поведінки батьків та вчителів може привести до погіршення поведінки дитини. Терпіння і увага до дитини, до його потреб, постійне відпрацювання навичок спілкування з оточуючими - ось що допоможе налагодити взаємини з дитиною.

 

Правила роботи з тривожними дітьми

 

1. Уникайте змагань і будь-яких видів робіт, що вимагають швидкості.
2. Не порівнюйте дитину з оточуючими.
3.Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.
4.Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.
5. Частіше звертайтеся до дитини на ім’я.
6.Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині.
7. Не застосовуйте до дитини завищених вимог.
8. Будьте послідовні у вихованні дитини.
9. Намагайтеся робити дитині якомога менше зауважень.
10. Використовуйте покарання лише у рідкісних випадках.
11.Не принижуйте дитину, караючи її.

 

Правила роботи з аутичними дітьми


1 . Приймати дитину такою, як вона є.
2 . Виходити з інтересів дитини.
3 . Суворо дотримуватися певного режиму і ритму життя дитини.
4 . Дотримуватися щоденних ритуалів (вони забезпечують безпеку дитині).
5.Навчитися сприймати найменші вербальні та невербальні сигнали дитини, що свідчать про її дискомфорт.
6.Частіше бути присутнім у групі або класі, де займається дитина (для батьків).
7.Як можна частіше розмовляти з дитиною.
8.Забезпечити комфортну обстановку для спілкування і навчання.
9.Терпляче пояснювати дитині сенс її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію (схеми, карти тощо)
10. Уникати перевтоми дитини.